‎Жінки ГУЛАГу

Нагороди за книжковий переклад 2021 року:

‎Жінки ГУЛАГу: вижити значить перемогти

Переклад з української на англійську

Оксана Кісь – автор
Лідія Волянська – перекладач
Harvard Ukrainian Research Institute Publications – видавництво

«За внесок книги в історію жінок і ГУЛАГу, який полягає в дослідженні маловивченого аспекту радянської історії – історії українських жінок-в’язнів сталінських таборів.»

Ця новаторська книга досліджує маловідомий розділ в історії сумнозвісного сталінського ГУЛАГу – історії сотен тисяч українських жінок заарештованих, засуджених й ув’язнених у неосяжній мережі радянських трудових таборів. Спираючись на колекцію з більш як 150 спогадів, книга торкається всіх можливих аспектів репресій в системі ГУЛАГу, документує досвід виживання та опору цих політично активних жінок й різноманітні способи подолання ними найбрутальнішіх та дегуманізуючих обставин.

Історія України-Руси, т. 2

Гран-прі 2021 року за визначний переклад

Історія України-Руси, т. 2

Переклад з української на англійську

Михайло Грушевський – автор
Ієн Пресс – перекладач
Таня Плавущак-Стех – відповідальна редакторка та співперекладачка
CIUS Press –
видавництво

«Гран-прі присуджено для відзначення досконалості перекладу цього тому, а також визнання виняткової важливості удоступлення magnum opus Грушевського для світової аудиторії.»

«Історія України-Руси» Грушевського репрезентує радикальний розрив з російсько-центричною парадигмою, яка панувала в історіографії до її появи. Російський імперський вплив на політічну історію полягав в утвердженні наративу про пряме спадкоємство між Руссю та Суздальско-Московсько-Російською імперією – інтерпретації середньовічної історії, яка впродовж десятиріч переважала в західній науці. Другий том праці Грушевського – особливо три його розділи присвячені політичній історії від 1015 до 1252 року, відіграли вирішальну роль в спростуванні імперського міфу про Росію як політичну спадкоємицю Київської Руси, котрий продовжує поширювати сучасне російське політичне керівництво. Видання цього визначного історичного дослідження в перекладі англійською мовою удоступнює його для світової академічної аудиторії.

Грант для нових авторів

1 березня 2026, 00:00 – 31 березня 2026, 23:59

Грант для нових авторів Літературного фонду ім. Пітерсона присуджується щодвароки, починаючи з 2022 року.

Гранти для нових авторів призначаються для підтримки письменників, які не мають опублікованої книжки. Гранти надаються авторам художніх та документальних літературних творів українською та англійською мовами на теми, які сприяють кращому розумінню досвіду українців в історичному контексті та є актуальними для ширшої української громади.

Ознайомтеся з Критеріями оцінювання номінацій, якими керуватиметься Журі.

Розмір грантів

Розмір індивідуального гранту складатиме від 3 000 до 5 000 канадських доларів, залежно від складності проекту, і визначається Журі.

Додатковий Грант на підтримку публікації розміром 3 000 канадських доларів надаватиметься переможцям конкурсу на Грант для нових авторів, для сприяння публікації їх рукопису та розповсюдженню виданої книжки. Залежно від числа та якості отриманих номінацій, Літературний фонд ім. Пітерсона може надати грант для нових авторів кільком письменникам одночасно. Кількість грантів наданих в один конкурсний рік визначається виключно Журі. Aвтор не може претендувати на більше ніж один грант в один конкурсний рік.

Літературна премія імені Пітерсона

1 березня 2026, 00:00 – 31 березня 2026, 23:59

Літературною премією імені Пітерсона нагороджуються кращі оригінальні художні чи документальні літературні твори англійською чи українською, які сприяють кращому розумінню України і українців або присвячені темам актуальним для світової українського спільноти. Премія надається щодвароки, починаючи з 2022 року.

Ознайомтеся з Критеріями оцінювання номінацій, якими керуватиметься Журі.

Розмір Премії

Літературна премія ім. Пітерсона оцінюється в 30 000 канадських доларів. Лауреат Премії отримує грошову винагороду в розмірі 25 000 доларів. Додаткові 5 000 канадських доларів присуджуються видавцеві книжки. Фіналісти, які увійшли до короткого списку, отримають по 5 000 канадських доларів.

Журі має повноваження нагородити до п’яти фіналістів одночасно, залежно від числа і якості поданих номінацій.

НАДЯ ҐЕРЕЛЮК

Надя Ґерелюк здобула докторат від факультету слов’янських мов та літератур Торонтського університету. Її перспектива як наймолодшого члена Журі доповнює різноманітні погляди на нові публікації на українські темі інших його членів.

Дослідницькі інтереси Наді Ґерелюк охоплюють сучасну феміністичну українську літературу, автобіографії, політику пам’яті, досвід діаспори і дослідження міграційних процесів. Вона викладала курси з української мови на Факультеті славістики Торонського університету та інших канадських освітніх закладах.

Надя Ґерелюк належить до Наглядової ради Фундації “Будучність” та кількох інших недержавних організацій – Шкільної ради Конгресу українців Канади, відділ Торонто, де вона бере активну участь в розробці навчальних планів, Конгресу українців Канади, відділ Торонто, Ліги українців Канади, Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді.

Одним з благодійних проектів до рад директорів яких належить Надя Ґерелюк є базована в Саскачевані неприбуткова організація “Потічок надій”, що надає допомогу знедоленим дітям в Україні.

ЮРІЙ ДАРЕВИЧ

Юрій Даревич є співзасновником і колишнім президентом громадської організації Канадські приятелі України, колишнім президентом Українсько-канадського дослідчо-документаційного центру, колишнім головою Комісії з прав людини Світового конгресу українців і закордонним членом Національної академії наук України.

Він належить до дослідчої та творчої команди, зусиллями якої створено найуспішніший історичний документальний фільм української діаспори – перший документальний фільму присвячений політично-мотивованому сталінському голоду в Україні в 1932–1933 рр. і відзначений міжнародними нагородами — «Жнива скорботи», а також до канадського сценарного комітету документального фільму про Другу світову війну створеного Українсько-канадським дослідчо-документаційним центром — «Між Гітлером і Сталіном: Україна в Другій світовій війні – Незвідані сторінки історії» (Between Hitler and Stalin: Ukraine in World War II – The Untold Story).

В 2014 р. Юрій Даревич був обраний Конгресом українців Канади для створення та спрямування діяльності спеціального Консультативно-координаційного комітету для надання консультацій та підтримки Канадському музею прав людини щодо наукових досліджень з українських питань.

Юрій Даревич був директором численних неурядових організацій, зокрема Української католицької освітньої фундації створеної для підтримки Українського католицького університету у Львові, і нині є президентом Козбілд (COSBILD) — українсько-канадської неприбуткової організації, що підтримує публікації та програми академічних стипендій, які вважаються важливими для світової української спільноти.

У 2013 р. Юрія Даревича нагороджено Шевченківською медаллю за розвиток громади Конгресу українців Канади.

Юрій Даревич вивчав фізику та математику в Манітобському університеті в Вінніпезі й здобув диплом Магістра наук з фізики Манітобського університету та диплом Доктора філософії (Ph.D.) Альбертського університету. Від 1967 р. він обіймав посаду професора Факультету фізики Йоркського університету в Торонто, викладаючи фізику і математику та здійснюючи дослідження в сфері теоретичної фізики. Серед отриманих ним нагород Загальноуніверситетська нагорода за викладання Йоркського університету, якою відзначають викладачів, чиї нововведення та відданість викладанню значно покращили якість навчання студентів.

Професор Даревич автор понад 120 рецензованих наукових публікацій з фізики в канадських, американських та європейських наукових журналах. Він був запрошеним професором в університетах у Флориді, Парижі, Римі, Лондоні, а також в багатьох дослідних інститутах з фізики в США та Європі.

В Йоркському університеті він був науковим керівником 14 магістерських і 12 докторських дисертацій з фізики, а також 7 постдокторантів, і зараз є Почесним професором університету.

MАРКО РОБЕРТ СТЕХ

Марко Роберт Стех — літературознавець, письменник і культуролог.

Отримав ступінь доктора славістики (Ph.D.), захистивши докторську дисертацію про драматургію Миколи Куліша, в Торонтському університеті, а також володіє ступенем магістра інженерії Торонтського університету.

Марко Роберт Стех займає кілька посад у Канадському інституті українських студій (КІУС) при Альбертському Університеті та Торонтському університеті. Він працює директором видавництва КІУС та його наукових публікацій. Він відповідає за видавництво, завідує проектом «Енциклопедія України» (як її головний редактор) та двома науковими журналами: «East/West: Journal of Ukrainian Studies» та «Ukraina Moderna». Він також є менеджером проекту англомовного видання «Історії України-Руси» Михайла Грушевського.

Автор роману «Голос», збірки есеїв «Есеїстика у пошуках джерел», та експериментального тексту «Невмирущі», упорядник низки книжкових видань літературної спадщини Ігоря Костецького та Юрія Косача та антології сучасної української малої прози в чеських перекладах.

Марко Стех — автор численних літературознавчих статей та продюсер понад 100 авторських телепередач із серії «Очима культури» телепрограми «КОNТАКТ» (OMNI TV, Канада), присвячених вибраним темам з історії української культури.

Марко Роберт Стех — лауреат Міжнародної літературної нагороди ім. І. Кошелівця (2008, Ізраїль), Міжнародної літературної нагороди ім. Миколи Гоголя (2009, Україна) та Міжнародної нагороди «Глодоський скарб» (2014, Україна).

ФРЕНК СИСИН

2021 — 2022 Журі нагородження

Френк Сисин навчався в Прінстонському та Лондонському університетах, отримав докторат з історії (Ph.D.) Гарвардського університету, викладав в Гарвардському університеті у 1976–1985 рр. та працював заступником директора Українського наукового інституту Гарвардського університету у 1985–1988 рр.

В 1989 р. Френк Сисин був призначений першим директором Центру українських історичних досліджень при Канадському інституті українських студій (КІУС) Альбертського університету, 1991–1993 рр.— виконував обов’язки директора КІУС. Професор Факультету історії, класики і релігієзнавчих досліджень Альбертського університету.

Нині Френк Сисин головний редактор Проекту перекладу Грушевського, яким видано переклад англійською монументальної десятитомної праці Михайла Грушевського з історії України, “Історія України-Руси”, директор Торонтського відділення КІУС та голова виконавчого комітету Науково-освітнього центру з вивчення Голодомору (HREC) при КІУС. Він бере активну участь в розбудові Програми українських студій в Інституті Гаррімана Колумбійського університету в Нью Йорку.

Фахівець з ранньомодерної та модерної історії України, автор праць “Між Польщею та Україною: Дилема Адама Кисіля, 1600–1653 (Between Poland and the Ukraine: The Dilemma of Adam Kysil, 1600–1653) (1985), ”Михайло Грушевський: Історик і національний пробуджувач” (Mykhailo Hrushevsky: Historian and National Awakener) (2001), а також численних статей про повстання Богдана Хмельницького, ранньомодерну українську історіографію, українську церковну історію, Голодомор 1932–1933 рр., один з редакторів тритомної збірки праць Михайла Зубрицького “Зібрані твори і матеріали”.

В 2010 році на честь Френка Сисина була видана збірка наукових праць “Tentorium Honororum”.

ЛЕСЯ ШИМКО (Голова журі)

(Голова журі)

Леся Шимко закінчила з відзнакою бакалаврську програму із в канадського конституційного права та радянської історії з подвійною додатковою спеціалізацію в економіці та славістиці при Коледжі Святого Михайла Торонтського університету й здобула ступінь Магістра політології при Торонтському університеті.

Завдяки багаторічному досвіду роботи в медіях, неприбутковому секторі та сфері фінансових послуг, Леся Шимко володіє унікальною перспективою на різноманітні аспекти комунікацій. Її статті та публіцистичні дописи з міжнародної безпеки опубліковані «Глоб енд Мейл» (The Globe and Mail), «Амерікан спектейтор» (The American Spectator), «Маклейнз» (Maclean’s magazine) та українською щоденною газетою «День».

Леся Шимко була радником з медій першого посла України в Канаді, колишнього радянського дисидента, Левка Лук’яненка, підготувавши для нього в цій ролі кілька редакційних статей, зокрема редакційну статтю для «Глоб енд мейл» у 1993 р. Призначена мерією Торонто до Ради Директорів Торонтської публічної бібліотеки (TPL), Леся була обрана головою Комітету з послуг, планування і капіталовкладень. Вона керувала двома міжнародними книжковими виставками в Палаті громад канадського парламенту в Оттаві та Національній парламентській бібліотеці України в Києві.

Леся Шимко очолювала кілька проектів з міжнародного розвитку, серед яких Канадсько-українська програма обміну журналістами Міжнародного фонду “Відродження” Мережі фондів Сороса. Вона була Директором-засновником Канадсько-українського парламентського інформаційного центру при Національній парламентській бібліотеці України в Києві, створеного організацією Канадські приятелі України спільно з урядом Канади.

На запрошення уряду Канади Леся Шимко давала свідчення в Постійному комітеті Палати громад у закордонних справах і брала участь в створенні проекту історичного законопроекту, яким уряд Канади визнав геноцидом сталінський штучний голод в Україні 1932–1933 рр. Її внесок в цій царині був офіційно визнаний в Палаті громад в 2008 р. В 2010–2015 рр. Леся була членом делегації Прем’єр-міністра Канади Стівена Гарпера під час його трьох офіційних візитів в Україну.

В якості директора відділу корпоративних комунікацій Фінансової групи «Будучність» (BCU Financial Group), Леся ініціювала створення, а пізніше стала генеральним директором (2012—2017 рр.) громадської телепрограми «ФорумТВ» (Forum TV), яка підтримується Фундацією «Будучність» і транслюється на всю Канаду на каналі «Роджерз-ОМНІ» (Rogers-OMNI).

Леся Шимко є головою та членом наглядової ради багатьох українсько-канадських неурядових організацій, серед яких Фонд підтримки України, Фундація «Будучність», Ліга українок Канади (LUCW), Ліга українських католицьких жінок Канади та Комітет українок Канади.

Як представниця Дорадчого комітету Всеканадського інформаційно-просвітницького туру «Голодомор» (Holodomor National Awareness Tour) Канадсько-української фундації Леся Шимко очолила оргкомітет канадської прем’єри фільму «Голод до правди: Історія Реї Клейман» (2018) та редагувала французький переклад публікації Українського інституту національної пам’яті про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні «L’Holodomor: Génocide du Peuple Ukrainien» виданої з ініціативи та за фінансової підтримки Канадсько-української фундації в 2020 р.

В 2014–2017 рр. Леся Шимко керувала проектом “Ангели-охоронці України” для реабілітації ветеранів російсько- української війни, який оперував в Україні під егідою Ліги українок Канади та в співробітництві з Трастовим фондом медичної реабілітації НАТО. Вона часто виступає на міжнародних конференціях, таких як Віртуальний форум НДО 65-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок чи Конференція Асоціації Нато “Відповідь на Кризу: Чи готова Канада? – Заворушення на Східному фланзі НАТО: Україна, Країни Балтії, Росія” (2017).

Леся Шимко нагороджена державними нагородами: Орденом “За заслуги” (2009, Україна), Ювілейною медаллю Королеви Єлизавети ІІ (2012, Канада), Почесною медаллю Міністерства оборони України (2017).

ОЛЕКСАНДР МОТИЛЬ

Олександр Мотиль — художник, письменник, та професор. Двічі номінований на приз Пушкарт у 2008 та 2013 роках, він є автором одинадцяти романів та збірки поезій. Його мистецькі роботи демонструвалися на персональних та групових виставках у Нью-Йорку, Філадельфії, Вестпорті, та Торонто та є частиною постійної колекції Українського музею в Нью-Йорку та Українського культурного центру у Вінніпезі. Він проводив читання своїх художніх творів у кафе «Корнелія Стріт» та поетичному клубі «Бауері» у Нью-Йорку.

Мотиль отримав докторат політичних наук від Колумбійського університету. Протягом років він викладав у Колумбійському університеті, Ліхайському університеті, Києво-Могилянській академії, Гарвардському університеті і на даний час є професором політологіï в Ратґерському університеті у Ньюарку та Українському вільному університеті в Мюнхені. Він часто пише редакційні статті для різних журналів та газет, серед яких Foreign Policy, 19FortyFive, та Kyiv Post.

Олександр Мотиль є автором восьми наукових книг і численних статей. У 2019 році, він став лауреатом преміï Фундаціï Омеляна і Тетяни Антоновичів. Згідно з рейтингом Academic Influence, Мотиль посів шосте місце у десятці найвпливовіших політологів сучасності.